Для мешканців Володимира ця звістка означає ще одну втрату земляка, який двічі повертався у стрій після важких поранень. Штаб-сержант 24 ОМБр імені короля Данила імені князя Романа Великого Анатолій Єрмаков загинув 1 березня 2025 року в Олександрівці на Донеччині разом зі своїм побратимом Леонідом Демедюком. Операція, на яку він чекав після другого поранення, мала відбутися 23 березня — до цього дня захисник не дожив.
Анатолій Єрмаков народився 11 лютого 1972 року в казахстанському Актау, зростав в інтернаті, а у 1988 році переїхав на Волинь до сестри Світлани. У Володимирі закінчив вечірню школу, працював токарем-фрезерувальником на машзаводі. Проходив строкову службу, а згодом брав участь у миротворчих місіях в Югославії у 1992 та 1996 роках. У 2014 році, з початком війни на сході, підписав контракт зі Збройними силами України і залишався у строю після повномасштабного вторгнення, воюючи на Миколаївщині, Донеччині, Луганщині та в Запорізькій області.
Двоє поранень і повернення до побратимів
22 листопада 2023 року Анатолій отримав важке поранення поблизу Шумів на Донеччині, лікувався у Дніпровському шпиталі, де його доглядала дружина Галина. Попри це, після реабілітації повернувся на позиції, бо, за словами дружини, «дуже хотів бути поруч зі своїми хлопцями». У вересні 2024 року зв’язок з ним обірвався на три місяці — Галина зверталася на гарячу лінію та до командування, поки нарешті не отримала звістку, що чоловік живий.
Пізніше з’ясувалося, що військовий отримав друге поранення — рука майже перестала працювати. Попри можливість залишитися вдома, він знову обрав повернення до підрозділу: «Там мої хлопці. Як я без них?» — казав дружині. У Києві чоловік проходив реабілітацію та чекав на операцію, призначену на 23 березня, але замість операційної отримав наказ прибути до розташування підрозділу.
Про загибель чоловіка Галина дізналася від його доньки, а невдовзі у двері постукали представники ТЦК та СП. Анатолія Єрмакова поховали на Федорівському кладовищі Володимира, на Алеї Героїв. Захиснику посмертно присвоєно звання «Почесний громадянин міста», він також відзначений нагородами як учасник бойових дій.
«Він дуже хотів бути поруч зі своїми хлопцями. Вони постійно телефонували, кликали назад», — згадує дружина Галина.